Вітаю, любі мої читачі!
Сьогодні я розкажу Вам трішки про рідне моє місто Черкаси.
Воно для мене завжди залишиться надзвичайним містом, моєю Малою Батьківщиною.
Буваю я тут, нажаль, рідко. Так, щоб походити рідними вуличками, більше знайти спогадів.
Все більше - проїжджаю-пролітаю, розглядаючи рідні вулички через вікно автобусів та машин.
А місто росте, живе, змінюється.
У цей мій жовтневий приїзд місто зустріло мене осіннім ясним ранком і провело прохолодним приморозком. Я люблю місто в таку пору - воно яскравіє листям дерев, осінніми дивовижними хмарами над Кременчуцьким морем-водосховищем, а прохолодні ранки, притрушуючи сивиною ще зелену траву нагадують мені про те, що місто моє має багатовікову історію, але попри все залишається молодим, завзятим і гостинним.
Мое гостювання було сповнене турбот та радощів. То ж я встигла багато чого зробити і навіть приділити увагу своїм давнішнім мріям та планам.
Чи не найголовнішим з них - було відвідування Храму - Свято-Троїцької церкви.
Вона для мене стала символом мого духовного призначення, саме в ній я стала вдруге хресною мамою, але це стало для мене більш значимою подією ніж з першим похресником.
Цей храм завжди манив мене своєю теплотою та душевністю, своїм світлом.
І цього разу теж так стало. До того ж мала можливість розгледіти і мальовниче убранство, і образи.
Я була настільки натхнення та вражена атмосферою, що навіть вийшовши назовні не стрималась від бажання притулитись до стіни, що межувала з алтарем і насолодитись цією миттю спілкування.
Одне з самих відомих місць в Черкасах - Пагорб Слави. Цього разу він зустрічав мене чудовими хмарними містеріями на задньому плані.
А наступного разу я розповім Вам ще про одн місце моєї сили, що наново набуло такого занчення для мене.
Валечка-Fati
Сьогодні я розкажу Вам трішки про рідне моє місто Черкаси.
Воно для мене завжди залишиться надзвичайним містом, моєю Малою Батьківщиною.
Буваю я тут, нажаль, рідко. Так, щоб походити рідними вуличками, більше знайти спогадів.
Все більше - проїжджаю-пролітаю, розглядаючи рідні вулички через вікно автобусів та машин.
А місто росте, живе, змінюється.
У цей мій жовтневий приїзд місто зустріло мене осіннім ясним ранком і провело прохолодним приморозком. Я люблю місто в таку пору - воно яскравіє листям дерев, осінніми дивовижними хмарами над Кременчуцьким морем-водосховищем, а прохолодні ранки, притрушуючи сивиною ще зелену траву нагадують мені про те, що місто моє має багатовікову історію, але попри все залишається молодим, завзятим і гостинним.
Мое гостювання було сповнене турбот та радощів. То ж я встигла багато чого зробити і навіть приділити увагу своїм давнішнім мріям та планам.
Чи не найголовнішим з них - було відвідування Храму - Свято-Троїцької церкви.
Вона для мене стала символом мого духовного призначення, саме в ній я стала вдруге хресною мамою, але це стало для мене більш значимою подією ніж з першим похресником.
Цей храм завжди манив мене своєю теплотою та душевністю, своїм світлом.
І цього разу теж так стало. До того ж мала можливість розгледіти і мальовниче убранство, і образи.
Я була настільки натхнення та вражена атмосферою, що навіть вийшовши назовні не стрималась від бажання притулитись до стіни, що межувала з алтарем і насолодитись цією миттю спілкування.
Чимало ще було цього дня цікавинок. Розкажу про них пізніше.
А тепер хочу показати, який видався ранок наступного дня. Це були перші "серйозні" приморозки. І саме дивлячись на них з вистоти 10-го поверху я думала про величність рідного міста та власну зрілість.
***
З повагою до Вашого часу -Валечка-Fati
Немає коментарів:
Дописати коментар