16/100. Моє навчання вишивці в студії музею ім.Гончара. Випускний 2016 р.

Знову повертаюсь до відкладених дописів.

Але насправді, як правдиво писала моя дорога вишивальниця-посестра, авторитетна блогерка Ольга Нарбут (Prekrasa) - час неймовірно стистнувся в той період. Бачились з багатьма людьми, ходити на багато подій.

І ще здавалось неймовірним, що можна були всюди всюди втигнути...

Розповім трохи про моє головне і Зіркове захоплення вже багато років.

Так, це вишивання.

Хоча я ще не відчуваю  себе такою досвідченою, як багато моїх подруг по вишиванню.

Найбільше шкодую за тим, що не вчилась цього мистецтва у своєї бабусі (Царство Небесне її душі). Бо вона була справжньою вишивальницею від Бога і випускницею Решетилівського художнього училища.

Тому вчусь у тих, хто охоче ділиться зхнаннями та досвідом.

Одним з наставників у вишиванні для мене став Юрій Мельничук - людина творча і непересічна, всебічно розвинена. Слухаючи його лекції можна було почути багато цікавого не тільки про вишивку, але і про світобудову і про психологію стосунків.

Пан Юрій веде Студію вишивки "Оріяна" в Музеї імені Івана Гончара. 

Щоп'ятниці та щосуботи протягом року у його кабінеті збирались жінки щоб навчитись магії вишвки.

І от, по закінченні навчального року, у нас відбувся такий собі своєідний випускний.

Спочатку, як і годиться, - роздивились новий експонат колекції (пробачте, не пам'ятаю вже з якого то було регіону, хіба пан Юрій в коментраях нагадає).

Використані техніки: верхоплут, збирки, мережка шабак (якщо я не помилилась :) ), виколювання, пряма лічильна гладь. Крій - хлоп'янка (без швів на плечах)

А ось такий, майже загальний :) вигляд має сорочка.

Яж казала, що я ще не такий ас - не пам'ятаю всі шви та техніки.
А цей гармонійно і стильно служить загальному вигляду і одночасно охайному вигляду розрізу.

Потім, звісно, урочиста частина. Вручення свідоцтв.

Але наші дівчата так поспішали, отримати ті дипломи, що я не встигала робити їх фото :)!!!!

Потім почалось чаювання-частування. Головю столу був ось цей чудовий пиріг. Його виготовила донька однієї з наших сокурсниць. Наскільки я пам'ятаю, молода жінка має пекарню "Тісто", де пече смачні пироги у справжній печі.

Було і до пирога чим поласувати

Все було вже готово до трапези, якби...
І тут дівчата почали показувати здобутки свого навчання - готові сорочки.

І їжа вже стала нецікавою. Бо тут було інше насичення - духовне.

і можна було так само роздивитися подробиці і розпитати саму вишивальницю.
А ось і потреба в додатковій консультації з наставником виникла.

забуті смаколики чинно чекали своєї черги

а поруч... поруч розглядали красу...

і шукали способи зробити її досконалою

А потім - знову звернення до фондових експонатів за порадою

Та скільки б духовної їжі не споживали люди - накритий стіл стане трапезним!

Дякую, дорогі співкурсниці за ті хвилини радості, які ми ділили, розглядаючи шедеври вишивального мистецтва та навчаючись тому мистецтву.
Маю тепер теж Диплом.
(але в мене досі ще ремонт і всі папери лежать по ящикам :) ). Покажу його пізніше.

"Якщо  кожна з Вас навчить мистецству вишивки трьох жінок або дівчат. А може і десяток ! Вважайте - просвітницька місія цих занять виконан!!, - так наостанок сказав пан Юрій. Дякую йому за можливість почувати себе співтворцем.

***
З повагою до Вашого часу -
Валечка-Fati