Вітаю, дорогі читачі!
Продовження розповіді про нашу #Мандрівку_Витоки (початок
1,
2,
3,
4,
5,
6,
7,
8)
Наступні декілька годин ми присвятил исадибі Орловських, що знаходиться у с.Малієвці Хмельницької області.
По-перше, варто зауважити, що їхати до садиби дуже складно: абсолютно відсутні нормальні дороги та дороговкази.
Добре, що місцеві люди нас потроху направляли.
Але і з тим були теж пригоди :)
Та все ж таки ми доїхали. До нижньої частини - лісопарку. На сьогодні це більше все-таки схоже на мішаний ліс, який має унікальні місця.
У цій казковій долині чути лише спів птахів та шум струмочка
Головна особливість таких місць - все краще оглядати пішки...
якісь місцеві яри -не то глиняні. не то вапнякові... :)
І ось - перше унікальне місце. Водоспад. Здавалося б - диво природи. Але це рукотворне диво. Водпад було створена над скелею з двома церквами-капличками. Э у нього і назва - водоспад Святого Онуфрія. За легендою у цій скелі проживав монах-відлюдник.
вода витікає з труби, висота вапнякоквої скелі - 18 м і зачаровує своєю красою...
Стежечка до верньої каплички-церкви
Яке ж було моє здивування, коли я побачила тут таку ікону! Зібрано 16 ликів Божої Матері!
Підмурівок водогону на скелі.
Сходи на верхню долину :). Насправді ми опинились на горішній частині тієї стіни яру, який бачили йдучи від струмка
Напевно тут часто б'ють блискавки...
І ще один вид "згори" на ту стежину... "Гарне місце для роздумів та медитацій" :)
А ось і початок водоспаду - джерело Святого Онуфрія. Витікає з підскельної глибини, яка починається прямо над ним.
Феномент
в пам'ять про зруйновану церкву Воздвиження Хреста Господнього.
Велитні-охоронці парку. Юліанна помітила, що обидва дерева були вражені блискавкою. І вижили. Спеціально, щоб показати їхню вели робюила вертикальну панорамну зйомку
І вигляд з висоти людського зросту
А так вони виглядають на галявині. Яка, певно, слугувала місцем зустрічей друзів та однодумців
Плакучі верби прикрашають береги ставів
Я здивувалась* Але чому тут було дивуватись... ПКаштан. Але ж не посеред лісу. Це колись був парк, тому місце каштана тут зрозуміле. Але знову-таки - його висота перехопила подих...
а ще визвала посмішку ось ця молода поросль
Величезна модрина.
Як я люблю робити фото верхівок дерев. Особливо з такими деталями
Ще одна верба, казкова
На одному з ставів - штучний острівець. Романтично...
Пізнали? Водомірки! Їх тут аж кишіло!
Ще одне дерево-велетень. На іншій галявині, романтичній, надихаючій.
і поруч - дерев'яний жолоб зі струмочком, що витікає в став.
Широке плесо ставу. Загальна панорама.
І острівець трохи з іншого ракурсу
Ви теж побачили тут раму для фото в повний зріст?
Величезна галявина. Фотографувати її можна було лиш панорамнім знімком.
О! моє щастя! - мікрокосм у макрозйомці.
І раптом серед зеленої трави - коробочки фізалісу. Ще один знак "культурного минулого"
Вид на сам палац. Зараз там розміщено дитячий санаторій. Було дуже гамірно. Чомусь не піднялась по стежці, щоб подивитись на палац трохи ближче.
Натомість знайшла цю чудову чашу. Це джерело питної води! Награлась біля нього досхочу, фотографуючи... :)
Вже час повертатись. Знову пройшли біля водоспаду. Вода від нього стікає через цуй жолоб до ставу.
Чудернацькі силуети...
Мандруємо далі...
***
З повагою до Вашого часу -
Валечка-Fati
Уважаемая Валечка. Сегодня случайно нашла ваше путешествие в мир своего детства. Дело в том, что я после перенесенного сильного воспаления легких долечивалась в этом санатории.Это были 1973-1974 годы.Все эти места знакомы до боли. В выходные дни мы убегал от воспитателей, чтобы полюбоваться этой красотой. Весной на поляне за зданием изумительно цвели маргаритки. Мы там готовились к экзаменам, плели венки из одуванчиков и маргариток. Потом бежали, как Вы назвали, к чаше с родниковой водой, а мы его называли бассейном, пили воду, ловили в нем водяных ящериц,как мы тогда думали. Потом нам учитель объяснил, что это тритоны.Мимо этих плакучих ив (или это уже новое поколение) шли вдоль озера к водопаду (мы тогда и не знали его названия). Боже, какое это было завораживающее зрелище?
ВідповістиВидалитиКак сложно и страшно тогда было нам мелким, карабкаться вверх по этим ступеням. Но у нас была цель-там на верху рос огромный куст барбариса- боже, какой он был вкусный. Изодрав руки в кров, наевшись барбариса, практически на попах ползли вниз, потому что возвращаться обратно было почему-то страшно. А как весело проходили у нас соревнования, пионерские линейки, пионерские костры, а какие концерты готовили. Учителя и воспитатели были просто чудо.К сожалению фамилий уже не помню. Уже в то время большая часть из них уже были в возрасте, так что если их нет то светлая им память, а если есть то крепкого здоровья. С некоторыми из одноклассников я до сих пор держу связь. Спасибо Вам Валечка за короткий экскурс в далекое, но счастливое детство.С уважением Елена Ивановна Борисова (в девичестве- Пивовар).