Коли є до чого жагота

Коли є до чого жагота, то кипить в руках робота...
Більше інформації на сторінці "Про мене"

***

20/100 #Мандрівка_Витоки. Подільські та поліські історії. Меджибіж - багатогранна історія України. Частина 1.

Вітаю, дорогі читачі!
Продовження розповіді про нашу #Мандрівку_Витоки (початок 12 )

Отже наступний пункт нашої #Мандрівки_Витоки - містечко Меджибіж Хмельницької області.
Розповідь про відвідини цього міста вимушено розділяю на декілька частин, бо має дуже багато фото.
Перша частина - Меджибіжський замок-фортеця.
Докладніше про історію містечка
Сайт історико-культурного заповідника "Меджибож" - http://mezhibozh.com/
Меджибіжзька фортеця потрапила до фіналу «7 чудес України: замки, палаци, фортеці». 
До речі, з тог ж таки сайту мені до душі припали ось ці старовинні світлини 
   






Але в Меджибожі ми почали не з замку. А з відвідування однієї з єврейських святинь - могили Ізраїля Бешта ( Ісраель бен Елі'езер, Баал Шем-Тов). ннЙого могила стала місцем паломництва хисидів. 
І таки да, Меджибіж був дуже єврейським містечком. У певні часи кількість єверйського населення пеервищувала 6 000 чоловік.
Тому не дивно, що саме в таких умовах у XVIII ст. стало центром хисидизму, і саме Ізраїль Бешт став засновником цієї течії.
Зараз на місці захоронення відомого ребе влаштовано синагогу та єврейське поселення. Це наче маленький Ізраїль в Україні - таблички на вулицях та вказівки до старого кладовища написано ідиш (або іврит? - хто з неєвреїв знає про їх розрізнення?)
Фотографувати на кладовищі та у Синагозі, де покояться мощі ребе я не стала. Це місце, що притягує багатььох своєю силою, тому для тих, хто хоче побачити та відчути краще відвідати особисто, або ж з нашими групами у проекті #Мандрівка_Витоки.
Натомість зробила фото карти місцб єврейської спадшини у Меджибожі. До речі, лише на цій карті, та ще на в'їзді заборонні написи були написані українською та російською. (правду казала Юліанна - маленький Ізраїль! :) )

А вже далі ми поїхали до замку.
Історія цього місця настільки визначна та велична, що описувати її дуже довго.
Кілька фактів - розкопки свідчать, що на місці фортеці існувало поселення ще за часів Київської Русі, архітектура та ворітна група свідчать про те, що зводили їх за таким же принципом, як і Золоті Ворота в Києві.
Перша згадка про місто датується 1146 роком. тоді це було дерев'яне укріплення.
 Але в середині ХІІІ ст. за наказом монголів фортецю було зруйновано. І це була не остання руйнація.
На протязі ХІV-XV ст. фортеця стоїть на перетині Куманського та Чорного шляхів і виконує свою захисну роль у боротьбі з татарськими набігами.
В XVI ст. власник гетьман Синяський перебудовує фотецю на свою резиденцію, укріплюючит її да добудовуючи кам'яні стіни цегляними.
Та ніякі укріплення не допомогли встояти перед обстрілами османьсої артилерії. І у XVII ст. Меджибіж знову зруйновано.
Історія не завершиласб - знову фортеця була відбудована. З нею пов'язані багато відомих прізвищ, славетних для української історії.
У 1726 році Меджибіж перейшов до власності родини Чорторийських, які володіли замком до 1831 року, відтоді, після польського повстання, твердиня перейшла в підпорядкування російського царського уряду. 
З того часу тут розміщувались військові частини.
В середині ХІХ століття замкові стіни покрили білим вапняним розчином, що дало твердині нову назву - Білий Лебідь.
Після Другої світової війни відбулась найбільш руйнівна акція щодо замку, коли місцева влада дозволила населенню розбирати споруду на будівельний матеріал. 
Так тривало до 1967 року, коли замком зайнялись реставратори, які поволі почали виводити споруду з стану руїни. Дослідження замку тривають по сьогодні, а реставраційним роботам не видно кінця краю.
Можна довго розповідати пр ознахідки та втрати Междибозької фортеці. Так само довго можна описувати її красу. 
Але найкращі враження - це погляд власними очима.
Отеж, почали...
Навіть не знаю, Як мождна розділити цю велику кількість фото. Спробую все-таки щось придумати. Але вми все одно налаштуйтесь на  ВЕЛИЧЕЗНУ фотогалерею.
Північна башта, збудована пізніше за інші. 
 Погляд у небо під стінами Лицарської башти 
 бійниці, наче очі...
 загальний вигляд (майже класичний) з боку Лицарської башти 
 і мури - теж класичне фото фортеці

Панорама входу.
Руїни  Офіцерської башти, Головного палацу. Зараз там працюють спеціалісти, все потребує відновлення. Але і в такому стані можна оцінити красу споруди.

 Хтось із місцевих працівників  - майтер створювати чудернацькі речі. (Або це лишилось від лицарських фестивалів, які тут проходили багато раз :) ) 

 Палацові мури
 Вази на палацових мурах. За деяким свідченнями їх використовували як факели. Якщо в палаці були гості - у вазах розводили вогнища. 





Північна вежа, вигляд з двору
Погляд крізь століття. Зачаровують ці вузькі бойниці. Часом здається, що це часові портали у минуле... 


 Знову повернемось до Офіцерскої вежі - головної частини палацового комплексу. І нажаль, найбільш зруйнованої.
 Наш екскурсовод. Від нього дізнались і декілька цікавих фактів з історії фортеці.

 Реставратори працюють. Вірніше, вони, напевно, вже закінчили на сьогодні... )))

 Так виглядають внутрішні помешкання. Проходять реставраційні роботи.
  Все в лісах та риштованні.


А на балконі офіцерської вежі відкриваються чудові краєвиди. Поєднання двох річок - Бужка та Південного Бугу - ось звідки походить назва Меджибожа та пояснюється стратегічне місце побудови укріплення.
    
 Панорами малі та великі


 ця практично на 360° :)

 вид на мури з балкону...


 вид на греблю на Південному Бузі

 Так виглядали б стіни замку на якійсь сучасній акварелі... :)
 Кругла кімната в Офіцерській вежі.
 Палац будувався не лише вшир але і вглиб. За даними дослідників підземелля заходять вглиб на 11 метрів, а це майже сучасні 4 поверхи.



 Ось так можна пересуватись в Офіцерській вежі.
 
 Тут видно міце, де кам'яну кладку з'єднували з цегляною
Одна з частин Офіцерської вежі - наче сходи до неба.
 За словами нашого екскурсовода двір фортеці розритий і насипаний багато разів. Досі на окремих ділянках проводяться розкопки.
 Палацова Церква. Подубована у середні віки в стилі європецських церков. Сьогодні це діюча церква Святого Миколая.

як і в багатьох пам'ятках архітектури показують частини давньої кладки. 

А це вже розкопки прямо на територій двору. За словами нашого екскурсовода на цьому місці просто провалилась земля, коли почали розгортати те провалля знайшли невідомий хід. (До речі, на таблиці перед місциною який гострослов написав - "Хід до Робін Гуда"
 Звісно, що де люди - там і птахи. Особливо голуби.
  

Підходив до завершення день у фортеці. Лицарська вежа проводжала нас далі.
Але їхати зовсім не ходілось. Бо перед брамою сумувала кам'яна баба, всіма забута та сумна.







 Недалеко від фортеці знаходяться ще одні історичні руїни. Зараз - це пам'ятка людському навігластву та безкультурності. Бо стов тут найкращий на весь Меджибіж костел Святої Трійці.
Збудували його 1632 р. за наказом яворівського старости Адама Єроніма Сенявського. Храм являв собою однонефну хрестовокупольну споруду зведену у стилі бароко. Дах був високим ґонтовим, увінчаний главкою на восьмигранному барабані. Вікна костелу стрільчасті, високі і дуже вузькі. Останнє свідчить ще й про оборонне призначення споруди (на той час це було звичною справою). “Оборонність” засвідчують і чималої товщини стіни храму (вони навіть витримали більшовицьку вибухівку) та й саме розташування на верхівці пагорба, оточеного чималим підпорним муром. У комплексі це перетворювало костел на невеличкий, але досить неприступний замок.
Зараз руйни костелу виглядаюсть сумно. Декілька років тому навіть і такого вигляду не мали, бо використовувались місцевими виключно як сміттєвзвалище. 
Сумно... 
Гірко часом буває, що наше навігластво призводить до втрат культурних цінностей.
Бо навіть зруйнованим костел виглядає велично.








  Підмурівок територій костелу - наче тут була окрема фортеця.
 А таким костел був на початку ХХ ст.

Мандруємо далі...

*** З повагою до Вашого час -
  Валечка-Fati 




Немає коментарів:

Дописати коментар

Листівки з усього світу.